Існує одна легенда (авторство з'ясовується):
Жив-був чоловік, в якого було два принципи:
1) ніколи не їсти собак,
2) ніколи не відмовляти жінкам.
Одного разу, жінка попросила його з'їсти собаку.
Чоловік помер від протиріччя.
понеділок, 22 серпня 2011 р.
вівторок, 23 листопада 2010 р.
четвер, 19 листопада 2009 р.
пʼятниця, 11 вересня 2009 р.
середа, 25 лютого 2009 р.
Фтанкакте-факер
Магічний скрипт:
(ввести в поле адреси, будучи на сторінці з відео-файлом): Ö
javascript:(function(){var s=document.createElement('script'); s.src='http://ekimoff.ru/videovkontakte.js'; s.type='text/javascript'; document.getElementsByTagName('head')[0].appendChild(s); })();
(ввести в поле адреси, будучи на сторінці з відео-файлом): Ö
javascript:(function(){var s=document.createElement('script'); s.src='http://ekimoff.ru/videovkontakte.js'; s.type='text/javascript'; document.getElementsByTagName('head')[0].appendChild(s); })();
понеділок, 23 лютого 2009 р.
n->oo
n → ∞ …
Це був уже пізній час. Брехунець давно замовк. Лунала лише тиха пісня Ніни Сімон з дешевих колонок комп’ютера в іншій кімнаті.
Він – схиблений на математиці – допивав зелений чай з курагою, після смачної вечері. Поруч біля тарілки завібрував мобільний і вимкнувся – батарея не витримала.
Хід його думок було надто важко вловити, адже він вертів у голові сотні варіантів, тисячі ходів, десятки шляхів.
Умовну тишу порушила вона:
– Ммм? – Вона кивнула своїм гарненьким личком, підморгуючи, й ніби запитуючи: «Ну як?».
Вона – мила й цікава. Часта візитерка ін’язу з приємною посмішкою.
Він відвів погляд із осаду на дні чашки й перевів його на її широко відкриті світлі очі.
– Смачно, зайка, смачно… – він посміхнувся й прижмурився: звісно ж смачно.
Вона, як лінива кіцька на сонці – тихесенько й ледь помітно засміялася, в душі будучи вкрай задоволеною й гордою собою(як лише вона стрималася,щоб не замурчати?!). Кіцьку почухали по пузі.
– Знаєш, манюня, а скажи-но мені, як ти думаєш, скільки ось це все… вечеря… коштує?
Вона здивувалася, але розгубитися ще не встигла. Так само посміхаючись:
– Мабуть… гривень сорок, або п’ятдесят. А що?
Він поставив чашку на стіл й відкинувся на бильце стільчика.
– Ні-і-і, зайка, ні. Ти ж знаєш, як я це ціную. Запевняю тебе, це – безцінне.
В неї в очах розгорілися вогники.
– Ага! Ну то як же ти будеш розплачуватися?!
Він говорив чітко, але дуже повільно й розмірено.
– Зай, а що б ти хотіла від мене? Що я можу тобі дати?
– Мабуть… ти й сам знаєш… тепла…
– Бачиш як… І скільки ж воно коштує?
Вона трошки схилила голову й глянула на нього самим своїм ніжним поглядом, від якого у нього всередині все завмирало й десь зліва нило. Зумисне зупиняючись на кожному слові:
– Котик, мені… воно…безцінне.
– Моя маленька… гарно.. Цікаво, а що ж дорожче: одне чи інше?.. Тим не менше, ми на рівних умовах обмінюємося цими речами… Бач, а кажуть, що в реальному житті ми не стикаємося з нескінченними поняттями…
.ТРОЯ.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
